Когда Ты рядом, я трепещу
И ощущаю близость Твою.
Мне так хорошо и спокойно в груди,
Даже не хочется обратно на землю идти.

С Тобой мне, правда, хорошо,
Я знаю, Ты всегда меня утешишь.
И снимешь боль внутри, уйдёт тоска,
Ведь Ты со мной, мне нестрашна беда.

 

Подними к Небу руки,
Помолись о печали своей.
А там Бог увидит, услышит,
Будешь счастлив потом.

Там Господь ждёт и просит:
«Приходи же скорее, Сын Мой,
Дам тебе радость, мир, любовь,
Будешь отныне ты Мой.

 

Так хочеться писати по-українськи,
Побільше рідних, милозвучних слів.
Поменше русизмів, Росії, чужого,
А українських гарних, чудових віршів.

Ні, я проти Росії нічого не маю,
Країна владу не вибирала.
Це все є люди, а люди є різні,
Країна не винна фашистським ідеям.

 

Прости Господи, я не достойна Тебя.
Не заслужила я Твоей заботы.
Так мало приношу Тебе плода,
Если и дальше будет так, стану бесплодной.

Прости мне Господи и дай последний шанс,
Дай шанс служить Тебе, Ты не оставь.
Хочу я дальше приносить Тебе плода,
Накорми и напои, полей росою меня.
 

Живий мертвець –
Вислів безглуздого тропу,
Оксюмороном зоветься він.
Таких мертвеців у світі є мільйони.

Багато людей живуть, але мертві,
Тому що Бога не мають у серці.
Вони ще живі, а духовно померли,
Ходять мов зомбі, других зомбують.