Кінець осені. Настає зима.

На дворі холодно, радості нема.

Дощі падають, вітер хмари несе,

Трава засохла, на серці пече.

Йде по вулиці бідний чоловік,

Йому холодно, йшов він додому.

Далека дорога, а ніч настає,

Нема де залишитися йому на ніч.

Потрібно десь переночувати,

Пережити цю ніч у теплі.

Ніхто не пригріє, не дасть тепла,

Всім байдуже, надворі майже зима.

Він йде, по вулиці йде,

Йде у пошуках їжі.

Нікому його нагодувати,

Щоб вижити треба поїсти.

І думки йому йдуть не ті,

Йому жити важко.

Та надія одна є на дім,

На дім, який вдалині стоїть.

Підійшов він до цього дому,

Несміливо постукав у двері.

Вийшла жінка на стук його,

Та й запитала у нього:

«Скажи, що потрібно тобі?

Для чого прийшов ти, скажи?

Чи тобі нема куди йти?

Чому саме прийшов ти сюди?»

«Прийшов я сюди, тому що нема,

Для мене ночівлі, де переспати.

А зараз усюди мороз, майже зима,

Прошу вас, прийняти мене до тепла!»

«А чому саме до мене прийшов,

Що мало домів поряд стоїть?»

«Всі, де я був, не впустили мене,

Сказали, щоб я геть від них пішов!»

«Ну добре, заходь, скоріше заходь!

Дам тобі чаю і теплу ковдру.

Відпочинь, зігрійся, не переживай,

Почувай себе, наче вдома»

Йшли години, зима холодна,

Надворі сніг, заметіль.

А в домі цім затишно і тепло,

А чоловік цей радий, в теплі.

Та ось захотілось йому почитати,

Підійшов він до шафи.

Багато книг було у ній

Та чоловік вибрав одну.

Дістав її, почав дивитись

Та читати сів на диван.

Та так захопився нею, що день пройшов

І ніч сидить, а він все сидить.

Ця книга мала назву одну,

Її було названо «Біблія»

І так багато чоловік зрозумів,

Після тої книги, яку читав.

Коли багато він прочитав,

Став на коліна, заридав.

І щиро до серця, він все це сприйняв,

Все, що написано було там.

Почав каятись, молитись,

Та дякував Богу.

Що дав йому Господь життя,

Здоров’я, мир, любові.

Покликав він цю жінку хорошу,

Яка його від холоду спасла,

Подарувала тепло, дала чаю,

І не залишила в біді.

Спитав у неї, чи вірить в Бога,

Вона відповіла, — що ні,

Раніше вірила, Йому служила,

А тепер Бог для неї просто міф.

Розповіла як розчарувалась в Ньому,

Не так зажила, як хотіла.

Сказала, що Бог забрав у неї чоловіка,

Тому вона на Нього образилась.

Та чоловік часу не втрачав,

Почав говорити їй про Господа.

Спочатку подякував їй, що в дім впустила,

А потім за Книгу Святу.

«Якщо б не Книга Свята, не увірував би я,

Та Бога не пізнав би ніколи.

Коли Її прочитав, повернувсь до життя,

І зміст свого життя пізнав сьогодні.

Повірив у Бога, покаявся перед Ним,

Та зрозумів, що не марне життя,

Примирився зі смертю своєї дружини…

Зрозумів, що на все Воля Отця!

І ви маєте примиритись з Ним,

Покаятись у гріхах своїх.

Якщо Бог забрав у вас чоловіка,

Значить на це Його Воля Свята!

Примиріться з Ним, Він вас любить,

Покайтесь і далі живіть.

Поки дає вам час, поспішіть.

Я сам це зрозумів сьогодні, в цю мить.

Прочитав Святу Книгу Божу

І зрозумів, як далі жити,

Так добре знати нашого Бога,

Знати що Він нас любить усіх!»

Після довгих розмов,

Жінка прийняла слова чоловіка.

Покаялась перед Господом,

І прийняла Його Волю.

«Я дякую вам, що ви зі мною поговорили,

Тепер я зрозуміла, що на все Воля Божа.

Тепер буду Господа слухати, Його любити…

Спасибі вам, нехай вас Бог благословить!»
 

Пройшов день, чоловік збирався в дорогу,

Подякував щиро жінці, помолився Богу.

Та на послідок сказав їй у слід:

«Нехай Господь благословить ваш дім!»

Люди, пам’ятайте, завжди приймайте

Волю Божу, самого Бога Отця!

Що Він робить, все є вам на користь,

Служіть Йому щиро, будьте вірні в серцях!

15.08.2012 р  Автор Сотник Христина – Олеся