Ми звертаємось, коли нам треба,
В інші дні ми забуваєм.
Як погано, ми біжим, ми згадуєм,
І просити можемо, бо є потреба.

В іншу мить ми наче в іншім світі,
Нам не треба Бога, ми є самостійні.
Як біда притисне, починаєм плакати,
«В нас є Бог, треба заплакати!

Хай поможе, Він же може!
Він Всесильний і Добротний!
Я помолюсь, я попрошу,
А Він обов’язково допоможе!»

Промовляєм ці слова тоді,
Коли нам щось треба.
В інші дні нам навіть дякувать не треба.
«Нащо? Ми ж такі дорослі, ми все можемо!
Боже, потім! У мене тепер все добре!»

А Господь чекає нашого «Спасибі!»
За всі милості, за кожен день прожитий.
Чомусь Він нам щось повинен -
Так вважаєм. А насправді нічого ми не заслужили.

Господи, прости людей за погану пам‘ять.
Нехай люди вміють дякувать за те, що мають.
І хай моляться Тобі не лише «коли треба»,
Нехай дякують за мить сьогодні, дивлячись на небо!

21.11.2020 р Автор Сотник Христина-Олеся