Так хочеться писати по-українськи,
Побільше рідних, милозвучних слів.
Поменше русизмів, Росії, чужого,
А українських гарних, чудових віршів.

Ні, я проти Росії нічого не маю,
Країна владу не вибирала.
Це все є люди, а люди є різні,
Країна не винна фашистським ідеям.

Я люблю Росію, її красу лісів та степів
І навіть мову цю з дитинства вивчаю.
Цей народ був мені рідним завжди,
Допоки сонце нам в очі сіяло.

Про політику я зараз не буду,
А про мову напишу декілька слів.
Мову російську люблю, часто вживаю,
Але свою я ще більше люблю.

Україна – моя рідна, мова ця солов`їна,
Так довго нею я не писала, аж засумувала.
Мої любі епітети, українські звороти,
Ці чудові українські слова, я їх згадала.

Я українка, і я цим пишаюсь,
Хочу Богу писати на рідній землі.
Мовою батька та мами всім щебетати,
Як той соловейко в зеленім гаю.

Славити Господа по-українськи,
Мовою братів своїх та сестер.
Ні, я не фашистка, війну не пропагую,
Я є українка, такою й помру.

25.02.2015 р Автор Сотник Христина-Олеся