Рідна моя, рідна матуся,
До тебе я ніжно притулюся,
Як ти важлива для мене,
За тебе щиро я помолюся.

Ставши мамою я розумію,
Що мама є дуже важлива в житті.
Перші слова, перші кроки, обійми,
Все йде від мами, від рідної тільки.

Мы привыкли в молитвах
Повторять одно и то же.
Как стишок заучено,
Каждая фраза приучена.

Каждый день слово в слово,
Каждый раз торопясь словно.
«Нельзя лишнего, есть стихотворение,
Проговаривая без мышления».
 

Ми звертаємось, коли нам треба,
В інші дні ми забуваєм.
Як погано, ми біжим, ми згадуєм,
І просити можемо, бо є потреба.

В іншу мить ми наче в іншім світі,
Нам не треба Бога, ми є самостійні.
Як біда притисне, починаєм плакати,
«В нас є Бог, треба заплакати!

Боже поможи мені жити,
Жити для Тебе, людей всіх любити.
Жити з Тобою, жити із Богом.
Щоб я могла ім'я Твоє.

Щоб я надалі жила
Тебе любила.
Всім людям у світі допомагати
Також Боже Слово читати.
 

Отец, я не достойна,
Ты любишь меня, почему?
Я так грешна, жестока,
Твоя любовь ко мне ясна.

Я не умею благодарной быть,
Я не ценю святую Твою доброту.
Мои грехи привычным стали делом,
И как Ты терпишь меня, такую?